Польсько-литовська доба

 

 На територіях, які увійшли до Литовсько-Руського князівства тривалий період зберігалися порядки Русі. Приєднання земель відбувалося під гаслом «Ми старого не руйнуємо і нового не вводимо», тому можна стверджувати, що в цей період становище жінки не змінювалось. 

Населення територій, куди сягала юрисдикція Польського королівства, зазнавало утисків, не залежно від статі. Польська традиція не допускала високої ролі жінки в управлінні. Наприклад, жінка могла бути королевою, проте не могла правити. Також, жінки-шляхтянки займалися меценатською діяльністю, яка 6 розвивалась у двох напрямах: заснування православних монастирів і церков та підтримка створенню нових або уже діючих шкіл. 

 Після утворення у 1569 р. Речі Посполитої правовою основою держави стали І, ІІ, ІІІ Литовські статути. І Литовський статут офіційно закріплював чоловіка, як лідера в сім’ї, постійне перебування жінки під опікою: спочатку – батьків, згодом – свого чоловіка, позбавлення права на отримання посагу і втрати спадкового майна у разі виходу заміж без згоди батька або матері на цей шлюб, зобов’язання батьків забезпечення дочок посагом і наданням віна [1]. 

Проте, у цей час маємо задокументовану можливість жінок шляхетного походження обіймати посаду старости (наприклад: дружина корсунського старости Яна Даниловича обіймала посаду старости після чоловіка) [2].

Джерела:

1. Майкут Х.В. Литовські статути та їх застосування в Україні. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Львів : «ЛьвДУВС», 2008. №2. С. 1-9.

2. Кривоший О.П. Жінка в суспільному житті України за козацької доби. Українки в історії. Київ: Либідь, 2004. С. 33-43.